Президент Зеленський представив план (не)стійкості. У цьому наборі гасел ми почули дві конкретні тези: дерегуляція економіки та множинне громадянство. І якщо вплив останнього на стійкість є дискусійни

Всі великі країни-учасниці Другої світової війни (а тільки з нею можна порівняти нашу війну), які зараз є провідними розвинутими країнами світу, посилювали у воєнний та післявоєнний час вплив держави на економіку, щоб мобілізувати всі ресурси заради перемоги та підтримки соціальних стандартів, які забезпечать боєздатність армії та суспільства. І з кожним роком війни ця економічна мобілізація була тільки сильнішою.

Існує прямий зв'язок між мобілізацією економіки та мобілізацією громадян: чим більш демобілізована економіка, тим більше потрібно мобілізувати громадян. Тому що кожен недоотриманий фронтом снаряд - це додатковий боєць, який має вбивати ворога, якого не вбито снарядом.

Фактично, ціна дерегуляції економіки - це більше втрачених на передовій життів наших співгромадян.

Чого ми не почули у Плані (не)стійкості Президента, так це те, як він бачить подолання кричущої соціальної нерівності, яка підриває моральний дух суспільства і Сил оборони України.

Немає нічого дивного у тому, що звичайний робітник не хоче ризикувати життям в брудному холодному окопі чи підвалі на нулі, у той час, як в тилу один найбагатший відсоток громадян веде бізнес як завжди, а чиновники крадуть із ще більшим завзяттям. Ми не маємо права звинувачувати рядового громадянина, якому держава нічого не дала, крім середньої освіти - ні гідної роботи, ні якісної доступної медицини, ні житла, і який не бачить в Україні жодного просвіту та перспективи для своїх дітей, у низькій бойовій готовності.

Сьогодні ми маємо спитати: "що держава та суспільство дали солдату та його сім'ї, для того, щоб він був готовий віддати за них найцінніше - своє життя або здоров'я". План (не)стійкості Президента не дає відповіді на це питання. І ми знаємо чому. Тому що Президент і його "слуги", як і 99% Верховної Ради України загалом, представляють правлячий олігархічний клас, який почувається під час повномасштабної війни так само добре, як і до неї. І він зацікавлений і далі перекладати всі тяготи - від робочого місця до передової - на людей праці.

Тому партія людей праці Народовладдя пропонує свій план стійкості - без демагогії та порожніх гасел, лише конкретні кроки, які потрібні для належного завантаження нашого військово-промислового комплексу, максимальної підтримки фронту, забезпечення базових потреб тилу й збільшення відчуття справедливості в суспільстві, які ми послідовно закликали владу втілювати ще з самого початку повномасштабного вторгнення. Кроки, які робили всі великі країни Заходу під час Другої світової війни, й більшість з яких діють у них прямо зараз у мирний для них час:

- прогресивне оподаткування доходів (включно з прогресивним військовим збором), при чому податок має бути єдиний для всіх форм доходів без різноманітних "дірок" на кшталт заниженого оподаткування дивідендів, як зараз;

- суттєві прогресивні податки на розкіш;

- окремий податок на надбагатство ("wealth tax");

- диференційована ставка ПДВ: збільшення ставки для предметів розкоші та інших товарів, які наразі купуються насамперед найбагатшими верствами населення;

- повне закриття можливості уникати сплати податків через так звані "офшорні" (як de jure, так і de facto) юрисдикції;

- повне закриття можливості для великих підприємств уникати сплати належних податків через штучні "мережі ФОПів";

- прогресивне оподаткування прибутку підприємств;

- націоналізація стратегічних підприємств;

- реальна боротьба з картельними змовами;

- законодавча заборона некритичних бюджетних видатків;

- використання всіх можливостей введеного правового режиму воєнного стану, наприклад запровадивши квартирну повинність для будівельної олігархії та направлення її техніки будувати укріплення;

- справжня боротьба з корупцією, зокрема законодавча заборона звільнення топ-корупціонерів з-під варти під заставу.